Я не молюся затертими фразами,
які століття сконали тому;
мої молитви не котяться фазами,
які я з дня виділяю Йому,
Мої поклони не б’ються до заходу,
До півдня, сходу чи в півночі бік,
І не торкаюсь вустами до праху я,
Хай прах той - тричі святий оберіг.
Я не молюся між стін розмальованих
І не молюся у кельях сирих,
Я не боюся, що буде сплюндрована
Моя душа після смертних доріг.
Моя молитва не ллється недумано
Словами древніх засмалених книг;
Вона – у кожному слові, що струменем
Повітря рветься, допоки не стих.
Моя молитва – у кожному поруху,
У кожнім жесті, у думці, в очах,
Моя молитва не вкриється порохом.
Коли я сам обернуся на прах.
Моя молитва – в ударах і ухилах,
В твердих мозолях на вінці долонь,
Мою молитву Бог завжди послухає
Бо проривається скрізь її тон.
Мій храм усюди, де я і думки мої,
Мій храм – я сам, мої стіни міцні,
Мене хитає, здіймає і кидає,
Та храм стоїть – тож стояти й мені.
Моя молитва до неба спрямована,
Та ритуали навряд чи для вас,
Бо моя віра – жива, не знекровлена,
Й себе, повірте, в образу не дасть.
Моя молитва – єдина й неділена,
Моя зоря, що розгонить пітьму –
Творець дав волю, дав думку, дав тіло нам
Й вони співають молитву йому.
Моя молитва найкраща – я знаю це,
Хай хоч прокльони на неї летять –
Вона жива і до смерті читається,
Почавшись в першу секунду життя
