Загублені рядки уквітчані в серцях,
Заповнюють картини пустоти,
І може лиш вони відновлюють в словах,
Частинки пазлів вічної весни.
Вона можливо відчай пройняла,
Бо квітень мій вже зовсім не такий,
Не має сонця й співу солов’я,
І дотик вітру майже неживий.
Не бачу я квітучих пелюсток,
Гілки дерев додолу опустились,
Чому ти весно вбила свій танок,
Можливо люди в чомусь помилились.
Зламали день образами подій,
Чи обірвали струни боротьбою,
Ти лиш пробач й звільни безмежність мрій,
Стань теплою зеленою порою.
Вертайся швидше з запахом роси,
Бо я не можу просто існувати,
Мені потрібні подихи краси,
Щоб із натхненням ранок зустрічати.
Натхнення Вам, Марічко!
дуже світло і чуттєво відображено внутрішнє прагнення до мистецтва і ВЕСНИ!!
Марічка Берізко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, надзвичайно приємна така оцінка)) я сподівалась на те, щоб поділитись цим настроєм з іншими, і судячи з ваших слів, мені це вдалось)дякую за відвертість)
я сподівалась на те, щоб поділитись цим настроєм з іншими, і судячи з ваших слів, мені це вдалось)дякую за відвертість) 
талановито)) 
