Творчість – дана Богом, Абсолютом, природою – кому як комфортніше – можливість переживати все, що з нами відбувається. Творчість – актуалізація нашої внутрішньої могутності. Творчість – те, що приносить справжнє, чисте задоволення.
- Ірен, готуйся!
«Ну нарешті! Нарешті!!! О Господи, перша спроба! Найважливіша у житті, єдина! Ах! Як же ж це… аж розпирає! Як страшно… Як все тремтить… Ахаха, хоч би не спіткнутися… Господи, поможи! Боже, поможи! Боже благослови!»
Дівчина поцілувала хрестика, і поклала ланцюжок на стілець.
- Ірен, вихід!..
…Хижою ходою на сцену вийшов звір. Кішка. Сторожко вона зробила перші два кроки і завмерла. Готується нападати…
«Його немає! Як же так! Як він міг не прийти?»
…Нападає… Швидко, стрімко. І страшно стає від її погляду. Від чорних зіщулених очей. А скільки пристрасті у рухах. Пластика заворожує. Кожна клітинка її м’якого тіла ллється одна за одною, кішка перетікає з місця на місце…
«Ну що ж… хочеш так? Буде тобі так!»
Жертва загнана в кут.
«Буде так. Тепер буде так, як я хочу!
Як це потрібно… Як солодко. Оце життя. Жертва? Я? Ні, любий, тепер жертва – ти!»
Жертва загнана в кут. П’янкий танець тріумфу хижого звіра. Зараз буде кінець.
«Зараз буде кінець. Як просто… відпустити тіло. Воно знає, що хоче. І знає, чого хочу я».
Кішка настрибує на жертву і впивається кігтями в одяг. У шкіру. Жертва сичить.
«Буде так. Руки просять, щоб я їх відпустила. Груди вимагають випустити крик. Нарешті звільнитися. Від тебе звільнити. Тіло. Страх? А чого боятися? А кого боятися? Ахаха…»
Вдоволений рик хижачки.
«Глядачі… як вони дивляться. Це моє місце. Це мої володіння. Отут – моє. І я – отут.
Господи, спасибі Тобі. Я це зробила. Вони – мої. Все моє. Як вони дивляться! Як впиваються у мене їхні очі. Як це… чудово. Я змогла! Я змогла!!!»
Бурхливі оплески. Глядачі почали вставати зі своїх місць. Аплодисменти стоячи.
Поклон.
«Вперше в житті. І як востаннє. Все навколо – моє. Сцена – моя. Глядачі – мої. Їхні емоції… скільки емоцій. Вони навіть пахнуть аж сюди. Такі сильні, п’янкі. Як же це… Неймовірно. Як ніколи. Як вже давно не було.
Мені нарешті стало добре».
То що таке, нарешті, Абсолют?
Безумна вигадка, що ми -- частина Бога.
Ніби Гончар і глиняний горнець -- одне отут,
Ніби Творець і твориво -- одна дорога....