…історія колись скаже, хто ми були і де поділися.
Туз (Василь Шкляр «Залишинець»)
Василь Шкляр – популярний автор на території України та за її межами. Його співпраця з літературою триває вже довгий час, але для себе я його відкрила недавно. Наше з ним «знайомство» розпочалося з роману «Залишинець. Чорний Ворон». Це історичний роман виданий у 2009 році. Цього ж року «Залишинець…» став лауреатом «Книжки року 2009».
Автор розкриває в романі все жахіття 20-30 років ХХ століття. На мою думку, головною метою автора було передати патріотичний дух – це в нього вийшло. Крізь весь твір кривавою ниткою тягнеться: «Воля України або смерть» – гасло вишите сріблом на чорному прапорі повстанської армії.
Василь Миколайович при першій нашій «зустрічі» (щиро сподіваюся не останній) розповів мені про жахіття, які творилися на теренах України на початку ХХ століття:
Знущання над українським народом, його пригноблення і намагання знищити цю працьовиту націю. Комуна хотіла зламати наш народ, але в неї нічого не вийшло, наша нація були є і буде сильніші за зовнішньополітичні умови.
Ставлення народу до повстанців. Хтось з селян підносив їх майже до святих, дехто ненавидів, але в закритих хатах, при світлі свічки всі захоплювалися їхнім незламним духом.
Розкрив мені всі складності життя повстанців у своїх лісових сховках. Їх зимові голодування, постійний страх, страх не за себе, а за своїх рідних, за своє майбутнє. Жоден з них, залишинців, не боявся померти в бою, він боявся втратити гідність помираючи без зброї в руках. Та ще багато чого розповідав мені автор у нашому віртуальному діалозі.
«Залишинець» – одна з тої невеличкої кількості книг у сучасній літературі, яка заворожує, затягує в себе і не відпускає до того часу, поки ти не перегорнеш останньої сторінки. Але навіть тоді хочеться стерти собі пам’ять аби ще раз перечитати цей твір.
Герої самі знайомилися зі мною під час читання. Кожен з них розповідає мені про своє життя і про причини вступу в армію повстанців.
У творі автор розповідає кілька взаємопов’язаних історій. Хід однієї змінює другу. Оповідає Василь Шкляр і про славного отамана Веремію, який заслуговує поваги тільки через те, що не соромився себе і не соромився свого походження. Всюди його впізнавали за чудово вишитою сорочкою. Навіть помер він за словами автора, не втративши своєї гідності. Його історію автор майстерно вплів у всі інші. «Ангели забрали» – і до останнього рядка автор не розкрив таємниці де ж насправді тіло славного Веремії. Так, йому допомогли піти з цього життя, його жінку підштовхнули до самогубства, але той маленький слід, який він залишив по собі, той маленький Ярко вмістив у себе, на мою думку, весь дух тієї епохи, всю козацьку міць.
Майстерне змалювання полку отамана Чорного Ворона ще більше затягує читача. Під час читання твору я відчувала себе частиною цієї історії, переживала разом з Чорним Вороном і його загоном всі негаразди, щиро вболівала за українську армію. Брала участь у «набігах» на комунські штаби. Була поряд кожної секунди життя героїв описаного автором, а можливо, залишила і частинку себе з ними після.
Чорний Ворон (штабс-капітан Чорновус) – мужня і поважна людина, воля і дух якої передався мені як інфекційна хвороба, дуже хороша і сподіваюся не виліковна хвороба. Саме він є в центрі всіх подій. Його образ викликав в мене захоплення, адже автор змалював його у найкращих традиціях українського козацтва. Це, у моєму уявлені, типово-нетиповий український козак, один з тих, хто воював за нашу рідну землю, відвойовував її від татар і ляхів. Його жертовність і сміливість, сила і мужність закохує читачів в себе, а змальовані автором вміння Чорного Ворона кохати і дружити показують, на мою думку, витоки тієї сили, адже коли є підтримка, людина здатна перевернути гори і змінити русла річок.
Ще один образ, який вносить присмак незвичайності в цю смачну книгу – це чорний ворон. Старезний птах, який є єдиним свідком всіх діянь у творі. Він все знає і все бачив, нажаль, не зможе розказати. Саме цей птах був тоді, коли штабс-капітан Чорновус ставав на дорогу повстанців і він же – помирає, в той самий момент коли з повстанського життя пішов Чорний Ворон. Автор розповідає його історію паралельно з історіями інших героїв
Звичайно, талант автора заслуговує уваги більшої, ніж зараз йому приділяють, але не все так бездоганно. Читаючи роман я помітила кілька недоліків, один з яких використання лайок і нецензурної лексики. Хоча, якщо так задуматись, автор відображав той колорит, а якби не було – лихослів’я було присутнє у мові людей. Наступною негативною рисою, яку я помітила у романі був надто стрімкий розвиток подій. Деякі події хочеться трошки розтягнути, аби не так швидко завершити читання.
Автора звинувачують у тому, що «Залишенець…» - роман антиросійський і ксенофобський, та на мою думку, нічого такого там не має. Так, це роман патріотичний і в ньому Василь Шкляр показує позиції народу в питанні назалежності і волі. Автор ще раз доводить нам думку, що Україна ніколи не буде чиєюсь колонією, завжди знайдуться, ті, то стане на захист суверенності Батьківщини.
Василь Шкляр цей роман писав 13 років, і, хоч, він змальовував події які відбулися в такі далеко-недалекі часи, під час читання я несвідомо проводила паралель між тими подіями, які були колись і які відбуваються зараз. Різниця тільки в тому, що тогочасні повстання були зі зброєю, наші ж мирні.
Цими всіма словами я хотіла привернути увагу читачів до української літератури, адже зараз вона дуже занепала. І найголовніше, що я хотіла сказати – це «Смачного вам читання» за апетитною поживою для мізків.
ID:
492954
Рубрика: Інше
дата надходження: 16.04.2014 16:10:33
© дата внесення змiн: 16.04.2014 16:10:33
автор: Редька
Вкажіть причину вашої скарги
|
