|
Знаєш, бро, усе крутиться, як «вертольоти» з запою…
Все навколо – і люди, і стіни – ніяк не затихне.
Я послухаю Варга – й він, часом, мене заспокоїть,
Та цей спокій – це радше подачка, недоїдки, крихти.
Разом з вереснем дощ навалився хрестовим походом,
Зажадавши Господнього Гробу, що серпень зоставив.
Знаєш, бро, я осінню депресію хапнув, по ходу,
І втрачаю хе пе, як з тим тролем на Чорній заставі.
Розумієш – усе, що навколо, відверто дістало.
Я сказав би жорсткіше, та, певно, не знайдеться рими…
Будні давлять, як синє трико у «Людині зі сталі»,
Сто рутинних доріг – всі ведуть до рутинного Риму.
Я вмикаю компа і рубаю Фоллаут чи Скайрім,
Чи по вулицях Єрусалима броджу ассассіном...
Піраміда Маслоу повалилась – повстання Блекфайрів.
Я тихенько існую – я овоч під впливом токсинів.
Знаєш, бро, нам би треба зустрітись, як завжди в цю пору,
Розім’яти кістки – я Саб Зіро, а ти – Скорпіоном.
Та візьми ватно-марлеву: я, усе ж, осінню хворий,
Й симптоматика – двадцять чотири на сім, як «Рексона».
Ну гаразд, час прощатись – при зустрічі ще перетремо,
Головне – ти тримайся, цей вересень б’є професійно.
Хоч здається безпечним, та часом, бува, його клемить,
Й він вбиває без зайвих розмов – як Червоне весілля…
ID:
493211
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.04.2014 17:58:14
© дата внесення змiн: 17.04.2014 17:58:14
автор: Nikolasson
Вкажіть причину вашої скарги
|
