У незвіданих про́сторах вічності
Ми підтверджуєм вічний закон.
Із властивою людям епічністю
Ми будуємо свій Вавилон.
За віками, прямуючи в прірву,
Ми століття в століття живем.
Та ми робим помилку і вірим,
Що у правильнім напрямку йдем.
Пам'ятаєте давню легенду
Про людей, що хотіли буть вище?
Будували до неба вежу,
Щоб до Бога й зірок буть ближче?
Так а ми ж не змінились нітрохи!
Лиш тепер ми не вежу будуєм,
А себе піднімаєм над Богом
І з незгодними з нами воюєм.
Сім мільярдів живе на планеті,
Та чи є серед них хоч хтось гідний
Залишитись, як Ной на ковчезі
На планеті,що котиться в прірву?
Люди жадібні, злі та жорстокі.
Люди прагнуть до влади й багатства.
Та все бачить всевидяче око-
Покарання прийде в наше царство.
І хоч в Бога сама я не вірю:
Не існує ні пекла ні раю.
Та усьому на світі є міра-
Підсвідомо усі ми це знаєм.
Нам диктує сама міфологія -
Вавилон, чи потоп, чи Сізіф.
І шепоче під боком історія:
А чума? А Помпеї? А тиф?
Тут вступають закони природи-
Нас Земля не носитиме вічно.
Покоління приходять, відходять,
Але з кожним усе більш трагічно.
Люди палять ліси і ховають в бетон,
Викидаючи дим в атмосферу.
Багачі на кістках вибудовують трон,
Поклоняючись лиш Люциферу.
Ви подумайте, що ви залишите
Після себе своїм же ж нащадкам?
А як це не хвилює - вирішуйте,
Що робитимете,якщо раптом
Катастрофа настигне нас зараз?
Епідемія? Голод? Війна?
Ви не думайте, що що б не сталось,
Вас врятують ті гроші, зв'язки й імена.
Тож в незвіданих про́сторах вічності
Ми підтвердили вічний закон:
Нам не бачити більше величності,
Ніж диктує нам наш Вавилон.