У весняній тиші бринить буря,
Колишеться на зломі підлість,
І гримить, і громовить
Під небом голос всепереконання,
Що зробить з білого чорне,
І навіть, зелених
Крокодилів на чоловічків
(гномиків – чи що?)
Перетворює.
І голос зверху,
Ні, не неба,
А дна-попелища-пекла
Просторічить владно,
Що наше сонце не наше,
І весна не весна, а так…
«Вам показалось»,
І взагалі, се зело неправильне,
І промінчики замовлені,
І квіти фашистські,
А вам всім все просто здавалось,
Що у вас є свобода,
Що у вас є країна,
Що ви є народом ,
Що ви маєте право на рішення.
Та весна завжди буде весною,
А квіти квітами, а сонце сонцем
Основоположні поняття існування
На землі незмінні, як і закони
Людські та Божі
І ніяке само- чи людо- навіювання
Їх не змінить
Боже мій! Як би ж то всі прозріли, зцілилися від навіюваннь ворожих та власних. Сказано ж: "І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого..." Дякую Вам за цей вірш!
Yana Тymur відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00