Я жахаюсь війни...
в неї чорно-кривавії очі,
її мертві сини -
вони бродять між нами щоночі,
вони просять іще
трохи болю і горя людського,
їх не спинеш плачем -
не жаліли вони ще нікого.
Я жахаюсь війни....
Пригортаю дитину до себе...
Прошу в Бога "Прости.
Вся надія моя лиш на тебе.
Не покинь у біді
і дай сили цей жах подолати.
Я прошу не собі,
я благаю для сина, я - мати..."
Я жахаюсь війни...
її усміх холодно-іржавий,
із її глибини
стежить, мовчки, за нами лукавий
і чекає докіль
не поляже останній невинний,
сіє горе й кукіль,
ну а поміж - і хаос невидний.
Я жахаюсь війни...
в неї чорно-кривавії очі,
її вічні млини -
вони плоті людської охочі,
вони мелять усе,
і не милують навіть дитини...
Може, Бог нас спасе?
Він єдиний, хто нас не покине.
Я жахаюсь війни...
