Він не любив її - вона не заслужила.
І тільки другом - більше ні на крок.
вона одним на світі дорожила,
Тож була поряд. Завжди буди вдвох.
Розрада словом, і підтримка втішна,
Не розділяв чужу й свою біду.
Вже не свята. Та певно і не грішна.
На захід сонця прийде, як у гру.
Він не любив її, бо друзів не кохають,
Вона його зовсІм не полонила...
Та десь далеко, біля неба краю,
Його чекає, мовби половина...
Лиш обійняти - і зникають сльози.
Бо він - як ліки. Він - її душа.
Він десь далеко. Вісті не приносять.
Вона чекає, ніби на ножах.
Казав : не жди. Будуй же власну долю,
Вона для тебе перша над усім.
Ну а вона вже ладна збожеволіть...
Нехай і другом. Аби разом з ним.
Я аплодую вам стоячи) 
