Чи буде завтра через пів тисячоліття?
Чи ходитимуть ще люди-динозаври?
Застигне все в міцному моноліті
Не витримавши такої травлі.
Чи буде завтра це таким прозорим
Настільки аби планувати справи?
Чи зустрінемось і просто поговорим
Про сонце, про ніч, про травень?
Чи подінуться десь тенденції самотності?
Чи читатимуть ще паперові книги?
А чи зникне завтра в дитячій безтурботності
Світ цей не розталих душ, а криги?
Зміниться порожнеча озоновими дірами,
Замість солоних сліз литимуть кислотні дощі.
Моральна незалежність, тотальна недовіра-
Найголовніше в нашому житті!
Бути вищими за Джомолунгми!
Бути глибшими Маріанських жолобів!
Серед острогів стати відлуннями
Ховатись і вічно боятись ворога!
Все життя ми шукаємо слави
Аби пожити щей післязавтра,
Сильних світу цього поповнити лави
Стати Адольфами, Гете, Сінатрами.
Аби нас коханих-великих не забули
Ми забуваємо жити СЬОГОДНІ.
Та ж люди в цьому світі приблуди
Безпам'ятно-вандально голодні.
Ми відкриваємо, досліджуємо знищивши
Недоторканість чужої пам'яті.
Намагаємось демонстративно вивищити
Примарно-чарівну квітку папороті.
Цікавості шляхи засліплені
Двуликістю людської марнославності.
Думки, дороги і діла зациклені,
Гріхи людські не мають давності.
Знання історії - не завжди її розуміння,
Тому і дійсність така от банальщина.
Замість виносити - наносимо у дім каміння -
Прекрасна, оригінальна спадщина!
Не буде в нас примарного завтра сьогодні,
Не будуть люди щасливими, говорити,
Поки тут житимуть знедолені, голодні,
Поки людський геній крізь смерть буде творити.
І не має адекватної моралі ця байка світова,
Розходяться дороги розуму, серця та інстинктів.
Вічна, титанічна доля Атлантова
Насправді зборище Сізіфівських архетипів.