Такі маленькі - наче зайченята.
Очима вірними (і вредними водночас)
Вони бедлам уміють розпочати,
І все прибрать допомогти охоче.
Уміють вивести і збити з пантелику,
Пробить на жалість - і на різку теж.
Вони усі - від мала до велика,
У серці мають промінці без меж.
Такі вже крихітні...Сопуть собі носами,
І оченята бігають у сні.
Рідніше часом від самої мами,
Той, хто пограється й співає їм пісні.
...Хто знає - ким вони повиростають?
У кожного і стежка буде різна.
Та з ними пІдеш до отого краю,
Де їх дорослість піджидає грізна.
Оборонить? Навряд. Життя уперте.
Їх оченята скоро відійдуть
У світ новий, де не бояться смерті...
Я вірю в Вас, малята, в добрий путь!
