Дрімоту твою покладемо на край,
І ковдру м'яку обережно заправлю.
Прошу, моя люба, скоріш засинай,
Тікай же із світу без крапельки жалю.
Ти руки тягла і просила зігріть-
Нема мене, мила, в холодній землі я .
Мене, кажуть люди, забрали у світ,
Де краще все буде, де жити умію.
Прошу, колисай, мов дитину маленьку,
Себе і людей, і нічне наше місто.
Не клич мене, мила, бо я - далеченько.
Хотів би до тебе? Питаєш ще...Звісно!
Дрімоту твою заберу я туди,
І сни хай приходять, та лиш не дорослі.
Прости мене, квітко, й не йди до води.
Мене там немає. Я - в землю пророслий.
Гарно...
