-Здрастуй, милая Настусю!
-І тобі привіт, Василь!
-Я на тобі вже женюся!
Чекай завтра старостів.
У суботу ранком рано
Завітали старости...
Настя вдягнута багато,
Страви різні на столі.
Ось вітання, частування,
Сміх і радість навкруги...
Раптом йде Настя з вітальні
І заносить гарбузи.
-На городі уродили,
До нагоди, чи не так?
Ось гарбуз тобі, Василю,
Вибачай, як щось не так...
Ось додому йде Василь -
Невеселий та сумний.
В серці невимовний біль,
Сам на вигляд він хмурний.
Вечір. Ґанок. Настя там...
Наречений йде до неї
Та із докором пита:
-Ой, Настусю, ти за що
Дала мені гарбуза?
Чом же ти мені брехала?
-Я брехала? Та хіба?!!
-Ти казала, що кохала,
Що у тебе серце
Огнем запалало...
Ти ж казала, чи не так?
-Ти казав, що ти вже пан,
А виходить, що жебрак!
-Он яка ти... А я думав,
Я гадав, що ти хороша... -
Так Василь на те сказав.
2008 р.
