Як часто ми чуєм подібні розмови..
Слова як на плівці, давно вже не нові.
Спрямованим рухом прямуєм і знову
Повторюєм, що до життя не готові.
Е ні! Надто швидко! Чекайте! Спиніться!
Хвилини, секунди! Що ж вам не сидиться!
Мені ж лише кроку не вистачає!
Хоча...та ідіть ви...зроблю собі чаю.
Ось так і живемо: старієм, вмираєм,
Жаліємось: "Доля нас в яму штовхає",
"Це Бог! Він на небі, йому ж-бо видніше!",
"Мабуть не судилося бути успішним..".
"Та що я тут можу? Я ж тільки людина!
Нещасна комаха.. Та де в мені сила?"
"Я крапля у морі..а то й в океані"
"Я сірий. Звичайний. Простий. Я нормальний"
"А от в телевізорі кажуть: "Так треба""
"А я десь читав: "Не дістати до неба""
" - Он хтось виділяється...Бач, він щось робить!
- Та він мабуть псих... Точняк не здоровий"
Послухай розмови людей на вокзалі,
В навчанні, в роботі, удома, в трамваї..
Ймовірність почути "Я вчора бухала"
В сто раз мабуть більша, ніж "Книгу читала".
У школі навчають нас мислить буденно,
Вивчати всі правила і теореми,
І вдома нам кажуть: "Та будь ти як всі!
Яка там веселка? В якій ще росі?"
Система проста: ми вирощуєм зомбі.
"Я маю дружину. Я їжджу на Хонді.
Стабільна зарплата. Робота. Футбол.
Така лиш для мене відведена роль"
І наче здавалось би..що? Це нормально..
Буденність, статичність, стабільність, буквальність.
Нема різких злетів? Нема ж і падіння..
А мрії збуваються і в сновидіннях..
Та що там ті сни, як існує реальність?
Як є у нас щастя, успішність і радість!
Усе тут можливо, лиш вийдіть за межі.
Спілкуйтесь з людьми! У житті, не в мережі!
Навчайтесь новому, прямуйте до цілей,
І враз сантиметрами стануть всі милі,
Картонною стане бетонна стіна,
І хмари розійдуться, й прийде весна.
Ти просто повір! Закохайся у світ!
Бо хто ж тобі скаже, а скільки ще літ
Тобі залишилось тут, між людьми?
А може вже завтра будеш у землі?
Ну що ще сказать..за тобою лиш вибір:
Ти можеш стать першим! Ти можеш буть сильним!
Ти можеш цю темряву враз освітити.
А що тут потрібно? Лише захотіти.