Ще крок до перемоги, мій народе,
Один лиш крок, але який важкий!..
Нема шляхів широких до свободи,
Лише тернисті і вузькі стежки.
Ще подих до омріяного волі!..
А поки задихаються в димах
Твої калини, верби і тополі,
Твої багряні маки у житах...
А поки кров'ю скроплена землиця
Щодень палає в лютому вогні
І роздирає грізна блискавиця
Блакить небес. І гинуть у борні
Твої сини за правду незбориму,
Бо голос крові праведний не вщух!
Під обстрілами в гіркотинні диму
Гартується незламний їхній дух.
Ще крок до перемоги, ще лиш подих,
Одне зусилля – хай і надважке –
До справжньої свободи, мій народе,
Бо згине зло лукаве й нетривке!
Згине поза всяким сумнівом! Та сусиль треба багатенько!
Свава Україні!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Героям слава! Так, чимало зусиль докладено і ще чимало треба докласти, але наш народ так просто не здається і не віддасть перемогу ворогові. Шкода, що такою високою ціною... Але у війні легких перемог немає, як не прикро... Дай Нам, Боже, дочекатися миру і справедливості!
Боже мій, які потрібні нам слова!
Хай нам Він помагає!
Слава Україні!
Не вітаю, а єднаюся з Вами в думці, в слові і в спільному ділі
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Марічко! Так, у такий важкий час не до святкувань, хоч це свято дуже вагоме для кожного з нас... Дай Боже, дочекатися омріяного миру, тоді і будемо вітати одне одного. А поки що спільними молитвами і вірою надіємося на перемогу над окупантом.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мусимо зробити, щоб смерті синів України не були марними. Мусимо рівнятися на них і не зрадити своїй патріотичній ідеї. Так, важко і нестерпно... Але вороття назад вже немає. Або все, або нічого. Господь нас не покине!