У давнi-прадавнi часи жив у наших краях князь. I було у нього тридцять три сини i одна донька. Зросли сини добрими леґiнями i воями мужнiми. В усьому батьковi пiдпорою були. А дочка виросла красунею, та з серцем злим i жорстоким. Коли їй вiсiмнадцять виповнилося, викрала в батька багато срiбла, золота, взяла з собою декiлькох служниць i втекла у дрiмучi лiси. Там в просторiй дерев’янiй хатi поселилася i лише один раз в рiк до людей навiдувалася, щоб красних легiнiв зваблювати. З ними вволю втiшалася, а по всьому їм голови вiдрубувала, а тiла на поталу звiрам викидала. За сiм лiт сiмох легiнiв звабила, сiмом легiням голови вiдрубала i сiмох синiв привела на свiт.
Довiдався батько про жорстокiсть доньки i прокляв її дiтей. I перетворилися ті в чудовиськ, не то людей, не то звiрiв. Побачила мати огидних синiв i прогнала їх з дому. Бродять вони лiсами та звiрiв лякають, а про людей, годi й говорити.
Вийшов якось найстарший син огидним чудовиськом на галявину. На тiй галявинi хижу побачив, а бiля неї старого сивобородого чоловiка. Та не налякався старець чудовиська. З ним мову повів, про долю розпитав. А накiнець бесiди й порадив:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та на людей i звiрiв лякати.
Найстарший син тут же до мами подався, голову їй вiдрубав і кровi напився. По тому у лiс забрiв i там на химерну кам’яну брилу перетворився.
Невдовзi на ту ж галявину роком молодший син забрiв, та ще огидливiшим чудовиськом. Але i його не злякався старий чародiй. Мову з ним повiв, про долю розпитав. А в кiнцi бесiди й порадив:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
Тут же й молодший син до маминого дому поспiшив, щоб якнайшвидше їй голову вiдрубати i кровi напитись. Та коли в хату зайшов i матiр мертвою побачив, то дуже засмутився, що не йому мамина кров дiсталася. I знову до чарiвника подався. Вислухав той мову чудовиська i знову радить:
– Вирви з грудей матерi серце i з’їж його.
Зрадiв молодший син словам чарiвника i щодуху до хати помчав, де мертва мати лежала. Похапцем їй груди розрубав, вийняв мертве серце i тут же з’їв його. А коли в лiс забрiв на химерну кам’яну брилу перетворився.
Згодом натрапив на чарiвника i третiй син.I був вiн ще огидливiшим чудовиськом, ніж старші брати. Та старець i з ним повiв мову, про долю розпитав, а пiд кiнець бесiди й порадив:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
Поспiшив i третiй син мамi голову вiдрубувати, кров її пити. Та коли матiр мертвою побачив, то сумним-невеселим до чарiвника повернувся, став iншої ради просити. Той i радить:
– Вирви з грудей матерi серце i з’їж його.
Поспiшив третiй син знову додому, де мати мертвою лежала. I знову сумним-невеселим до чарiвника повернувся. Радить йому старець з’їсти мамине тiло. Виконав цю пораду третiй син, мамине тiло з’їв i в лiс подався. Там i він на кам’яну брилу перетворився.
По цьому i четвертий син натрапив на чарiвника. Був вiн чудовиськом ще огиднiшим, ніж старші брати. Але i з ним повiв мову сивобородий старець, про долю розпитав, а по всiй бесiдi й каже:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
I цей син поспiшив мамi голову рубати та кров її пити. Та невдовзi повернувся i розповiв чарiвниковi, що у хатi лише маминi костi лежать.
– Не гидуй кiстками, потовчи їх i з’їж, щоб i слiду вiд твоєї матерi на землi не залишилося, – радить йому чарiвник.
Виконав ту раду четвертий син, костi потовк i до останньої крупинки з’їв. А як тiльки у лiс забрiв, на кам’яну брилу перетворився.
І п’ятому сину поталанило зi старим чарiвником зустрiтися. А був вiн чудовиськом огидливiшим, ніж брати, котрi досi у чарiвника побували. Але й воно не налякало сивобородого старця. I з ним чарiвник повiв мову, про долю розпитав, а в кiнцi й порадив:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
Тут же помчав i п’ятий син до маминого дому. В домi ножа задибав, та по всiх куточках став матiр розшукувати, щоб голову їй вiдрубати та кровi напитися. Але як старанно не шукав, а й слiду не знайшов. Повернувся у розпачi до чарiвника, став питати, як далi йому бути. I мовить йому чарiвник:
– Вiднайди село, поживи бiля нього мiсяць-другий, а тодi до мене повертайся.
Пiшло чудовисько до села, там мiсяць навколишнiми лiсами проблукало i знову до чарiвника повернулося. Розпитує його чарiвник, що у селi та бiля села бачило.
– Багато людей, – вiдповiдає чудовисько.
– Пiди i убий першого-стрiчного,– радить йому чарiвник.
Поспiшило чудовисько до села. Тiльки з лiсу вибралося, як стару жiнку стрiло. Побачила та виродка несусвiтньогой так налякалася, що тут же знепритомнiла. Пiдняло чудовисько з землi каменя i замахнулося на непритомну жiнку, та так з пiднятою рукою i на кам’яну брилу перетворилося.
Набрiв якось на галявину, де чарiвник жив, шостий iз синiв. Почув чарiвник як земля пiд хижою хитається, вийшов на порiг та став мову вести з найогидливiшим iз чудовиськ, яких досi бачив, про долю розпитав та й раду мовив:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся– i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
Тут же й шостий син помчав матiр убивати, кров її пити, щоб свого уродства позбутися. У домi ножа задибав i по всiх закутках став матiр шукати. Та як старанно не шукав, але й слiду не знайшов. У страшнiй розпуцi до чарiвника повернувся та нової поради зажадав. I мовить йому чарiвник:
– Вiднайди село, поживи бiля нього мiсяць-другий, а тодi до мене повертайся.
Пiшов шостий син до села. Там два мiсяцi у хащах просидiв, на людей надивився, а найбiльше дочку коваля, красну дiвчину Дзвiнку, споглядав. На третьому мiсяцi до чарiвника повернувся. Став чарiвник його розпитувати, чого за два мiсяцi надивився. Чудовисько i вiдповiдає:
– Багатьох людей бачив i дiвчину красну.
Радить чарiвник:
– Пiди i вбий красну дiвчину – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити.
Жаль чудовиську дiвчини, але тут же й думає: "Яка менi користь вiд її краси, якщо вона мене нiколи не полюбить". I поспішило воно до села. А коли прибiгло, стало дочiкуватися, щоб дiвчина на вулицю вийшла. Не забарилася та з хати вийти. I коли на вулицю ступила, чудовисько намiрилось на неї накинутися. Але й з мiсця не зрушило. Тут же на химерну кам’яну брилу перетворилося.
Останнiм на галявину, де проживав чарiвник, вийшов наймолодший iз синiв злої i жорстокої княжної. I був вiн найогидливiшим i найстрашнiшим зі всiх братiв-чудовиськ. Навiть старий чарiвник його налякався. Але того не виказав, i з ним мову повiв, про долю розпитав. А коли балачка до кiнця пiдходила то став радити:
– Пiди i вiдрубай голову своїй матерi та кровi її напийся – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
– Не прийму я твоєї ради, – мовить наймолодший син. – Краще вже я огидним чудовиськом залишуся, але руки на матiр не пiднiму, хоч знаю про її лихі справи.
Вислухав ту мову чарiвник i каже:
– Залишайся у мене до завтра.
Наступного дня чарiвник говорить чудовиську:
– Твоя мати вже мертва. Найстарший брат їй голову вiдрубав i кров випив. Іди і вирви з її грудей серце та з’їж його – i ти перестанеш огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
– Не прийму я твоєї ради, – мовить наймолодший син. – Але додому пiду, матiр поховаю, щоб звірі тіло її не терзали.
Вислухав ту мову чарiвник i каже:
– Зробиш це завтра. А до тих пiр залишайся у мене.
Наступного дня чарiвник знову звертається до чудовиська:
– Твоя мати вже мертва. Найстарший брат їй голову вiдрубав i кров її випив. Другий із твоїх старших братів серце з її грудей вирвав i з’їв його. Пiди i з’їж її тiло – i ти перестанеш огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
– Не прийму я твоєї ради, – вiдповiдає на те наймолодший син, –- але додому поспiшу, щоб матiр поховати.
Вислухав ту мову чарiвник i каже:
– Зробиш це завтра. А до тих пiр залишайся у мене.
На четвертий день чарiвник знову повів мову з чудовиськом:
– Найстарший твiй брат матерi голову вiдрубав i кров її випив. Другий з твїх старших братів серце з її грудей вирвав i з’їв його. Третiй твiй брат тiло матерi з’їв. Пiди i потовчи костi своєї матерi i з’їж їх – i ти перестанеш огидним чудовиськом лiсами бродити та людей i звiрiв лякати.
– Не прийму я твоєї ради, але додому поспiшу, хоч маминi костi поховаю.
Прийшов наймолодший син додому, та вiд матерi i слiду не знайшов. Подався засмученим знову до чарiвника. А той i каже йому:
– Найстарший твiй брат матерi голову вiдрубав i кров її випив. Другий старший твiй брат серце з її грудей вирвав i з’їв його. Третiй твiй брат тiло матерi з’їв. А четвертий кiстьми не погидував, потовк їх i з’їв до останньої крупинки. Пiди i вiднайди село, поживи бiля нього мiсяць-другий, а тодi до мене повертайся.
Послухався наймолодший син тої ради, i до села подався. Два мiсяцi край лiсу у хащах ховався, щоб людям на очi не показуватися, та все одну i ту ж дiвчину споглядав – дочку коваля Дзвiнку. Зачарувала його дiвчина i станом, i вродою. На третiй мiсяць до чарiвника повернувся. А той і став розпитувати, що бачив впродовж двох мiсяцiв.
– Дiвчину красну. Вiк тiльки й дивився б на неї! – вiдповiдає на те найогиднiше чудовисько.
– Пiди i вбий її, – радить чарiвник, – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами-нетрями бродити та людей і звірів лякати.
– Не прийму я твоєї ради, – мовить наймолодший син. – Не пiднiму руки на дiвчину, яку кохаю.
– Тодi залишайся у мене до завтра.
А наступного дня чарiвник ще одну раду дає:
– Пiди до села i убий там першого стрiчного – i перестанеш ти огидним чудовиськом лiсами блукати та на людей i звiрiв жах наводити.
– I цiєї ради не прийму я, – мовить наймолодший син. – Не хочу, щоб за мою красу хтось життя втратив. Мiй хрест – менi й нести!
– Залишайся у мене ще на одну нiч, – просить чарiвник.
Наступного дня чарiвник винiс наймолодшому iз синiв злої i жорстокої княжної i найогиднiшому з семи чудовиськ, в яких перетворилися брати пiсля заклинання дiда князя, персня. А даючи сказав:
– Надiнеш його на правицю – i скiльки пальцiв на руцi, стiльки твоїх бажань виповниться.
Надiв наймолодший син жорстокої княжної чарiвного перстня на великого пальця правицi i забажав, щоб ожила його мати. І в тут ж мить вона з’явилася на галявинi. Переставив персня на вказiвний палець i забажав, щоб ожили усi леґiнi, яких погубила його мати. I тут же вони на галявинi з’явилися. Тодi надiв перстня на середнього пальця i забажав, щоб з його братiв усi чари спали. Тут же його брати на галявину примчали. А коли надiв перстня на безiменного пальця, забажав, щоб у серцях його матерi i братiв поселилася доброта. I тут же побачив на обличчях матерi i братiв добрi й щирі усмiшки. Пiсля цього переставив перстня на мiзинця i забажав, щоб красна дiвчина, яку вiн бачив у селi, щиро покохала його. I тiльки тодi згадав, що сам вiн залишився найогидливiшим чудовиськом, яких коли-небудь бачили на свiтi. Поглянув вiн на чарiвника, а той тiльки усмiхнувся i зник, а разом з чарiвником зникла й убога хижа.
...Леґiнi розiйшлися по домiвках, а мати з синами поселилася в лiсi, неподалiк села, щоб сини з людьми спiлкувалися та, щоб найменшого, уродливого, люди не лякалися.
Ходять у село сини, до дiвчат придивляються. I всiх красна Дзвiнка зваблює. Шле сватiв до Дзвiнки найстарший син. Та свати з кишем повернулися. Шле другий старший брат сватiв. I його свати з кишем повернулися. Так усi шестеро братiв по черзi Дзвiнку сватали, i всiм вона вiдмовила.
Приблукав якось коваль з дочкою у мiсця, де мати з синами жила. Княжна подорожнiх до хати запросила, медом пригостила. Її сини краснiй дiвчинi та її батьковi догоджають – нiхто не в образi за кишi.
Погостювали та перепочили коваль з дочкою, господарям подякували i в дорогу вирядилися. Та на той час коли подорожнi на подвiр’я ступили, iз лiсу огидним чудовиськом вийшов наймолодший з братiв. Старий коваль, котрий i нечисту силу не раз поборював, i той зi страху знепритомнiв. А Дзвiнка в огидному чудовиську красного леґiня вгледiла. Загорiлися її очi коханням – i вона поспiшила на зустрiч своєму судженому. I чим ближче пiдходила до нього, тим гарнiшав юнак. I не в дiвочих очах, а наяву. Сповнилося останнє бажання доброго чудовиська. А за добре серце чарiвник зняв i з нього чари – i розвiялося зло, як дим, як осiннiй туман. I впала остання облуда з людських очей.
...Невдовзi весiлля зiграли. А що далi було, того я не знаю. Не всiм же в казки потрапляти, а як потрапляти – то не в усі.
ID:
526720
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 29.09.2014 20:28:07
© дата внесення змiн: 16.02.2017 10:43:10
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|