До дна, коханий, сліз не залишай-
Була твоєю, та довечоріла.
Міцним напоєм замінили чай,-
Доб’ємо душу, доламаєм тіло.
Вже через ніч повернемось на Ви.
Чужі? Не зовсім… До кінця не рідні.
Перетерпіла, тільки сіль та гнів…
І вечір для прощання надто бідний.
Не солодко, та келих підійму,
Немов до дна надії випиваю.
Допити б з нею істину гірку –
Таких як ти у серці не тримають.
Таких як ти до раю не беруть,
А на землі дарують чорні крила.
Сховає ніч і зорі обіймуть,
Я більше не твоя – довечоріла.
