Кавовий чайник на брудній камфорці.
Насиплеш зерен мелених, сухих.
Сама підеш. А я у гімнастьорці
На босу ногу скажу тихо: «пчих».
Холодний кахель стертої підлоги
Зігріти хоче знуджені серця.
Доллю води, на голові поправлю роги,
Запа́лю газ і гратись піду до свого вінця.
Ще не ігриста, вже не льодовита.
Від поцілунку тане бронь прожитих літ.
Зігріть кохану може й оковита,
Але лиш кава надає її думкам політ.
Між нами пристрасть – мить, десь грають лютні.
Бурлить кавуся в темнім кавнику.
Гладенькі ніжки шорошать на кухні,
А я кохану й каву в ліжку вірно жду.
