І
Зашуміли осокори
Над минулим літом,
Проминули сині гори
Журавлі ... -
Затримтіли віти.
Сизий дощик окропив
Охололу землю,
Старий дуб щось заскрипів
Дивлячись у небо,
Заскрипівши причаїв
В собі давню казку
Про чудовні теплі дні,
Про весняну ласку.
Десь прощально лопотів
Юний клен берізці,
Та сполохана стояла
В жовто-новім листі,
А глибокий синій дзвін
У безмежній висі
Вів сріблястий передзвін
Над притихлим лісом.
ІІ
Багрянець, Жовтень, Падолист,
Летять прозорі птахи — сни,
Живуть жовтіючим диханням,
Чаклує осінь позаранням
І марить мариво зими.
Прядеться прядиво живе
Жовтянцем сонячним, осіннім,
А у ранці все наливається
Багрянцем яблук,
Скреслих в віттях мли,
В обіймах мре і мліє мряка
Молочно-білих млосних рук
Гармонії глибокої.
Б’є в шибку стиглим маком дощ, —
Лунає гулко, раптом —
Мов в вічності останній світлий звук.
ІІІ
Лепоче осінь тихий сон,
Сумні вітри гукають в шибку,
Немає лету листя перепон,
Все міниться і кожна мить
Летить кудись так швидко.
Постій, спинись,
І я туди з тобою!
Куди згасаєш?
Я ще не відважилась пожити.
О добра осене!
Мене чутливо присипляєш,
Щоб розпач мій
На хвильку притупити.
А вітер тужить під моїм вікном,
Співає пісню незрадливу
І я вже йду в твій тихий сон...
Багряним листом
Вкриє чиюсь домовину.
Дзвінкий протяжний чистий тон
Огорне ніжно сиву днину.
Болить роздмухана душа
І прагне лету безупинно.