Пензлем намальований віддих
Скільки днів промайнуло
Як ми втратили гідність
Засмага вже не чіпляється
До нашої шкіри
Що лежить на порозі
Залишена в цій осені
Тінню
Чи ми ще називатимемо
Себе людьми
Чи може вже зміями стали
Та й не помітили
Зранку коли прокидаюся
Мій сон стає більш подібний
До тисячі голів на одному тулупі
Кольорового велетня
З дитячої казки
Ось він забирає моє життя
Й стає живіший від мене
А може це все примари
Й ми можемо знову
Дивитись удень
Крізь себе чи наскрізь
Й бачити всі наші шкіри
Що ще пахнуть людяністю
