Не полікує моїх ран час,
Бо вже немає більше нас.
І від сьогодні є лиш я і ти,
Прошу,не муч,а просто йди...
Я не змогла пробачити тобі
Всі зради,навіть ті,що уві сні.
Пробач й мені мою наївність,
Добро,любов,а ще непильність.
Як шкода розчаровуватись знов,
Втікати від пустих розмов.
Так хочеться забути біль образ,
Забути,що немає нас...
Твоє кохання, мов той вітер,
Блукаєш знов собі по світу.
А я навчуся замикати серце на замок,
Сховаюсь від лихих думок.
Пройдуть дощі й зима пройде,
Мене ти більше не знайдеш.
Навчуся жити й вірити у себе,
У мене буде все як треба.
