Колись спитаєш ти у ночі де загубилися ті очі,
що тихо зрадили у тьмі, невольних муках і брехні.
Ти ставиш ставку на рулетці і у житті, як на палетці сплітаються всі кольори
на вільний шабаш опери, яка крізь стогін і мінори і долі темні коридори
в шаленстві стелить, мов вуаль свою красу, за нею жаль.
Та ти закінчиш свою роль, не встигнувши зіграти соль
на струнах болі і пітьми під фініш злоі опери.
Вона закрутить у обійми і ти не будеш більше вільний,
ти розпрощався вже давно з життям, немов із казино.
Ти жертва у її руках, ти пам'ятатимеш, що страх- це грань
між чорним і червоним, відомим й зовсім незнайомим....
Ну що ж прощайся з тим театром, що був лише невдалим жартом,
де ти на сцені лиш зіграв безумства вільного удар...
