"У мене в житті не склалося з двома речами:
З рукавицями та з чоловіками"
Життя опускає з завісів
Нові старі декорації:
Картину дрімучого лісу
Думок, почуттів, прострації,
Озера ридань ночами,
Мотлох мрій розбитих,
Сухе гілля під ногами
Як символ сліз пролитих;
Як символ темних очей
Від висохлої з часом вологості
Скелю, на якій Прометей
Рятувався від убогості
Людства та людини.
Доля не робить сюрпризів,
Не гріє у душах льодини,
Не чекає наступних капризів.
Причинна руйнує відоме,
Кохане, бажане, любе;
Прокляття наносить свідоме
Вона на кожного - згубне.
Матінка б'є по душі кулаками
З розгону, без жалю і краплі,
На сцені життя повертає з роками
Усі скуштовані граблі,
Тільки в інакшому ракурсі:
З боку скривдженого бідолахи
Тобою колись у кампусі
Або за кулісами поміж лахів,
Помíж цих самих декорацій
У цьому самому ж театрі
Колись давно. І має рацію,
Бо ми забули, що не спектатори
Ми є, а фішки у грі,
Своїй же, їй-богу.
Ми й відповідальні за всі
Смерті, драми, тривогу,
І платити повинні монетою
Тією ж, що й брали у борг:
Кров'ю, атомною ракетою
Власних нутрощів. Торг
Не має тут місця і права.
Життя як карткова гра:
Неначеб весела вистава,
А реально - смертельне Па.
16/3/14