Всім небайдужим людям присвячується
З неймовірною тривогою за своє майбутнє і небувалою вірою в світлі часи, ввійшли ми в двадцять перше століття. Однак кінця світу чомусь не настало, як і тих світлих часів. Чого очікувати далі і на що сподіватись? На блакитне небо над головою і забруднене повітря, яке на диво ще не обкладене податками – це все, що залишилось у вільного духом народу. День за днем вмирає часточка незалежності, крок за кроком хилимо голови від рутинного виснажливого тягарю, вчинок за вчинком лупають наші особистості, як скалу Великому Каменяреві.
Все це продумано, шматок за шматком, кусень за куснем, краєць за крайцем, частують нас порціями пропорційно і систематично, зашорують очі, які щойно побачили світло, і яке ще їм не надокучило, дурманять свідомість хмільними та азартними забавами, суцільними спробами обмежити право вибору і прагнення до вільної думки. Відверті і не хитрі задуми, от тільки чиї?
Прекрасна країна, чудова квітуча й родюча земля, щедра дарами своїх садів, багата на врожаї золотавих полів, доброзичлива відданістю свого народу, розкішна, барвиста, неозора, найкраща. Так, так дійсно колись було і сподіваюсь, що так буде вподальшому.
Ясніє промінь у моєму серці,
Зникає сум і розпач у моїй душі,
Стаю на захист вірно своїй неньці
Така ж рясна вона щороку на весні.
Така невинна, чиста і прозора
Щораз квітуча й вічно молода.
І землі не засіяні з полова,
І іншої такої більш нема.
Вона одна – куди ведуть усі дороги
Вона одна – де сили збракне ворогам
Най подолають всі земні пороги
Та царювать на Україні їм не дам.
Вона своєю волею багата,
А незалежністю чомусь іще крихка,
Своєю незбагненністю крилата,
Глибоко мисляча і мудрістю проста...