ти входиш під шкіру,
ніби нестримним потягом мчиш невідомо куди.
не схибиш, бо не знаєш куди ж таки йти,
що тобі ці дороги, як в серці весь Всесвіт?
не приходь до мене, як не знаєш про шо будем мовчати,
не приходь до мене, як не осилиш мою пітьму,
не чіпляйся за мене, як не чуєш про шо я кричу.
зніми нарешті бруківку з душі,
тобі ж бо не вистачає терпкості,
словам щирості, то все порожні тонкощі,
не чіпай мого оніміння, тікай від того знеможіння.
дорослі не оглядаються назад, а ми як діти коливаємось вперед-назад,
на кой чорт тобі шлюхи-шляхи, як поруч он незаймані незвіданні стежки?
поміж ребер грай мене, вдихай, як дим зі своїх цигарок,
тільки не саджай мою душу за грати,
і, благаю, не тримай мене, як більше не буде з ким грати.
