Якось одного літнього дня в небі народилася маленька весела хмаринка. Спершу це були лише краплини води, які дбайливо зібрало сонце, торкнувши лагідними променями кришталеві дзеркала рік та озер. Лише потім, ніби за змахом чарівної палички, краплинки перетворились на легку, майже невагому кульку. Вона розплющила очі, труснула білосніжними кучерами і полетіла по небу, безтурботно посміхаючись. Хмаринка тільки з’явилася на світ і тому їй було все цікаво. Вона роздивлялася великі чудернацькі хмари, які здавались їй старезними та сердитими, милувалась, як крізь ніжну блакить неба далеко-далеко мерехтіли сонні зірки. А внизу, на землі, буяло літо, птахи співало радісно і дзвінко, лише чорні ворони час від часу озивались своїм злим «кар-кар». І тут несподівано до неї підлетіла одна ворона та й каже:
- Дарма ти радієш, дурна! Сьогодні побачила світ, а завтра виллєшся дощем та й і не стане тебе!
Хмаринка засмутилася, тож стала летіти все швидше, щоб встигнути побачити світ. Часто вітри-друзі брали її на крила і переносили на великі відстані, хмаринка ж дякувала та посміхалась, але вже не так весело, як раніше. Вона бачила багато країн та людей, чудернацьких тварин та прекрасних квітів, але подорожуючи, зовсім не помітила, як стала великою та сірою, а летіти ставало дедалі важче і важче…
Аж раптом вона побачила гурт таких же хмарин, як і сама. Вони збиралися у коло і щось жваво обговорювали, суплячи колючі брови. Говорили-говорили, та й стали сваритися, та так голосно, що аж загриміло і небо здригнулося. Вирішила тоді хмарка помирити їх. Підлетіла ближче, і тут… вона непомітно злилася із іншими і почався рясний холодний дощ. Він лив цілий день, та над вечір небо прояснилося і на ньому засяяла кольорова райдуга. А біля неї весело стрибала пухнаста кучерява хмаринка. Вона знову стала зовсім маленькою, проте чула, як кожен листочок, кожна пелюстка на землі дякували їй за чудодійну вологу. Вона не зникла, як інші хмари, бо була добра й весела.
Отож продовжила хмаринка свою захоплюючу подорож тепер уже знаючи напевно, що нічого у світі не зникає безслідно, треба лише вірити в добро і дарувати його іншим.
Природа створена мудро. Кожна її частинка потрібна світові та виконує свою незамінну роль.