3.
Ігор перший залетів у кімнату. За ним Сергій з Олексієм. Кімната була в світлих тонах з маленькою кількістю меблів. В дверях на колінах стояла Аня і верещала, тримаючись за лице. Ігор минув її, залишивши турботу про неї комусь іншому.
В ніздрі ударив аромат смерті. Її незрима присутність чітко відчувалось. В повітрі висів запах крові.
Посеред кімнати лежало тіло дівчини. Розірваний одяг, показав молоде біле тіло. З грудей стирчав ніж. Вираз лиця був наляканий. Точніше, лице було аж перекошене від страху. І в синяках та ссадинах. Лежала наче розп’ята на хресті у калюжі крові. Ігор поблід. Захотілось проригатись. Їжа так і підкочувала до горла. Позаду зайшли Сергій з Олексою.
- Ох, й*б твою… - прокричали в унісон.
Олексія скрутило в рвотних поривах, але він втримався. Сергій ж відвернувся, тримаючись за очі.
Всередині Ігоря щось клацнуло. Нудота не зникла, але перестала заважати. Мозок почав працювати по іншому…
- Закрийте двері і нікого не пускайте! – наказав Ігор. – а то розтопчуть тут все.
- А ти? – спитав Сергій
- Огляну її. Може ще жива.
Олекса вивів Аню з кімнати і передав сусідкам. Тоді закрив двері. В кімнаті їх залишилось лиш троє.
- Жива? – перепитав Сергій. – Не схоже.
- Я її знаю – обізвався Олекса. – Христя звати. Колись…
- Тримай ці історії при собі! – обірвав Ігор.
Хотілось ще раз втулити Олексі. Ні! Потім. Він дістав телефон. Включив камеру.
- В нас не так багато часу – нагадав Сергій – скоро тут буде повно народу.
- Треба оглянути її – заперечив кращий студент вузу. – може вбивця недалеко звідси.
- Скоро міліція приїде – нагадав Олекса.
- Та заткнись ти! – обірвав Ігор. – дивись, щоб ніхто не завадив.
- А мені що робити? – перепитав Сергій
- Тримай камеру і знімай.
Тремтячими руками Сергій прийняв дорогий мобільний телефон. Він не міг терпіти дешевих понтів, але хороша камера в телефоні зараз дуже пригодилась.
- Подивись на її лице: вона бачила нападника.
- Або й знала – підтвердив Ігор.
Сергій зняв тіло жертви. Поволі, щоб обхватити всі деталі. Не можна нічого пропустити. Може допоможе знайти вбивцю. Хоча це не він мав би цим займатись. Але він не жалівся, а продовжував робити те що мусив.
В дверях вже був натовп. Почулись кроки коменданта. І його стандартна лайка свідчила про дистанцію, яка незмінно скорочувалась.
Сергій направив камеру на клеймо біля ножа. Кинжал з декоративним червоним руків’ям щось закривав. Придивився. П’ятикутна зірка перевернута до низу. Всередині щось було намальовано. Ніж закривав кругозір. Щось схоже на морду козла.
- Повернись он туди – продовжив Ігор – тут були сліди боротьби.
Сергій перевів камеру на кухонний стіл. Він був зламаний. На поверхні виднілись каплі крові. Але більша частина капель вже стекла вниз.
- Знімай все, що можеш і швидко! – сказав Ігор. – В нас майже немає часу.
Сергій пройшовся по кімнаті. Телефон був новий, камера була хороша.
- Ти закінчив оглядати? – спитав він.
- Майже – протягнув Ігор. – Ще трішки.
- Щось знайшов?
- На лівій руці вирізано щось. Якісь надписи на латині…
- На латині? – перепитав Олекса.
- Алфавіт схожий на англійський
Сергій глянув. Він вчився на перекладача (а заодно і викладача іноземних мов), отже він без проблем розрізнив мову.
- Латинь – підтвердив він.
- Що написано?
- Не знаю, не перекласти. Хіба з словником…
- Нас спалять зараз – нетерпляче буркнув Олекса.
- Дай телефон! – Наказав Ігор.
Сергій одразу ж виконав наказ. Він одразу ж зрозумів, що хоче зробити Ігор. Зняти надпис. Як виявилось: не тільки надпис. Там де був забитий ніж з декоративним червоно-чорним руків’ям, виднілось клеймо. Чи татуювання? Ні, якесь дуже свіже. «Скільки ж часу це зайняло в убивці?» - подумав він. Але всі питання потім…
начитаюсь зараз на ніч, спати не буду...
