У кожного із нас,
Допоки ми його не стрінем,
Живе на місяці кохання ―
Споріднена душа,
Що думи як скарб там закопає,
Й уві сні всі таємниці лишає.
Існує дивовижний міф,
Що колись давним-давно
Місяць заселяли людські душі,
І в кожної душі було по половинці,
Яку не замінити,
Яка давалась на віки.
Як інь та янь складали душі єдиний пазл.
Але з часом виникло бажання ―
Спробувати пожити на землі.
Й придбали матеріальну форму.
А з обліком земним другу половинку
Не так вже просто віднайти,
Бо кожна людина крилася за маскою:
Добра і зла,
Альтруїзму й егоїзму,
Простоти й лицемірства,
Щирості й цинізму,
Відваги й страху.
Й бувало не раз непохитна віра
У справжнє кохання терпіла крах.
Проте усі повинні знати:
У нас завжди є друга половинка, яку
Одні знаходять із першого разу,
Інші вдванадцяте входять в оману.
Як золотисте сяйво у ночі
Заснути не дає,
То знайте:
Друга половинка
Послання вам передає.
Від цього панацея є одна:
Будь в ліжку ви самі чи не самі,
Промовте у думках про себе:
«На добраніч, коханий»
Чи «солодких снів, кохана»,
А прокинувшись, вітайте:
«З новим днем, кохання моє!
Й неважливо, де ти є :)».
Й вас обов’язково почують!
Де б не були, в якім куточку світу, ―
Погляньте на чисте зоряне небо,
І де серпанок вогню розіллється ―
Ховається там архаїчне кохання.
І хай на землі тисячі миль розділяють,
Лиш погляд угору ― і ви єдині,
І відстані зникає крига.
Бо кожен з нас ―
Коханий чи кохана,
Що на місяці живе…