Завжди удвох,
Немовби Cонце й Вітер…
До мене пробивались крізь кущі…
Але ж - не можуть!!!
ДВА вогні горіти –
в ОДНІЙ душі…
Душа…що до обох
Була привітна…
Собі питань не ставила –“Чому?”
Один із них - штовхав мене до Світла…
Та був і той…
що закохав в Пітьму..
Лиш забажай!
Вагання – недоречні…
Світ – біля ніг! – шептав один мені…
Я вибираю Світло! Безперечно!!!
А може… ні???
Я вибираю…
Але - може… може?
Як перший – в колір… інший був – не в масть…
Вони разом в мою масонську ложу
Приносили вино
для двох причасть…
Коли один
Зникав з моїх доріг…
На серці інший – ставив свої тавра…
Чи маю право на останній гріх?
На власний простір
в лапах мінотавра?
Чи маю право?..
Та,можливо, ні!!!
Псалми Давида – де їх переспів?
Ці два титани борються в мені -
З початку світу…
чи споконвіків…
…Котились Сонце
Просто шкереберть…
З небес лилися крижані дощі…
Два Ангели
Війну ведуть на смерть -
В одній… душі…
Світ дуальний - де ангел, там і чорт! 
