Стоїть старенька, сива мати
Мов біла вишня коло хати
З далекої дороги сина виглядає, –
А чи не бачили? Не йде? – питає.
А син журавликом в небі летить
До вишні білої – до матері спішить,
До дому отчого, до батьківської хати,
Щоб білу вишню рідну обійняти.
До цвіту білого голівку прихилити
Духмяного повітря вишневого вдихнути
Сказати білій вишні – Дякую тобі
За ласкаві віти втомлені твої.
За безсонні ночі, за тривожні дні
І за колискову співану мені,
За сльозу краплину, що впала із квіту
На голову сину нічим не покриту.
Лише сивиною срібною побілену,
Думами-морщинами на чолі порізану
Зболену серденьком, що немов пташине
Сміється і плаче в вітах горобини.
А чи не бачили? Не йде? – питає мати
До рідної, до батьківської хати
Журавлик мій у небі не летить? –
І жде, що скажуть їй. Мовчить.
