Григорий Чубай. Говорить, молчать и говорить снова
я так долго молчал
ты же знаешь как трудно мне было в сумерках
влажными губами находить добрые слова
когда вокруг – злые названия рек
(когда-то таких добрых рек!)
замедливших ритм свой до ритма больниц
и тучи над плёсом сегодня вечером –
опытные психиатры
одетые в белое
по коридору реки они
плывут в темноту
переговариваясь на латыни
всплески рыб и диагнозы
озлобленные стихи
озлобленный цвет роз
названья лекарств –
они сделают нас очень спокойными
среди деревьев озлобленных – среди акаций
когда чёрные семена будут звучно выскакивать
из рыжеватых стручков
и как стаи встревоженных птиц пролетать
высоко над нами
чтобы луну беззащитную больно ранить
названья лекарств
они нам помогут сегодня ночью
слушать невозмутимо
предсмертные крики луны
помогут нам даже увидеть поэзию
в том как станет луна от боли корёжиться
в том как она захрипит из последних сил
– остановите их
остановите
я же и правда умираю
в расцвете сил высоко над медленной рекой
сегодня уже не смогу осветить я даже
лица
тех что меня убивают шутя
кто они?
и откуда у них
эта страсть ко кровавым забавам?
попробуйте может их как-то растрогать
привезите "Джоконду"
в пуленепробиваемом ящике
или смастерите жестяную луну
пусть стреляют в неё до упаду
каждое воскресенье
целыми семьями
всё становится настоящим только под осень
всё становится очевидным только под осень
когда снова из глубины
из-под корней старых удивительно приветливых
акаций
бульдозер выгребает кости Пифагора
и снова как и каждый год в эту пору
встревоженные родители склоняются
над его улыбчивым черепом
а потом поспешно берут за руки детей
и отводят их в школу
чтобы те поскорей научились
Геометрии Доброты
хотя каждому из родителей хорошо известно
что у геометрии Зла и Добра – одинаковые правила
и что тихий и хрипловатый голос
старого учителя с рукавами
испачканными мелом
каждую осень совсем заглушает
огромный духовой оркестр
жёлтой и красной листвы
и вот уже сбежавшие с уроков ещё такие ласковые
мальчики
забавляясь чертят циркулем на
асфальте
лунный круг – бледное от злости лицо
а после линейку берут – и уже по прямой
веет холодный ветер с востока на запад
и видно тем мальчикам как улетает с ветром
душа хрупкой девочки – их одноклассницы
эта душа на тёмном школьном чердаке
среди поломанных парт и плетёных корзин
вот уже сорок дней минувших по смерти
всё ещё старательно готовила уроки
в тусклом свете
совиных глаз
но сегодня ветер над крышами города
несёт её на запад вместе со страницами
вырванными из учебника Геометрии
вместе с ветрячками ясеневых семян
а внизу бежит детвора
кривляясь выкрикивая обидные слова
и пытаясь попасть камнями
в знакомый силуэт проплывающий в воздухе
а ветер несёт её дальше и дальше –
хрупкую эмигрантку из республики юного тела
чтобы она высоко в небе
плавала наперегонки с самолётами
вместе с такой же хрупкой душой луны
тоже оставившей навсегда
запятнанное чернотой
королевство своего тела
и теперь оно только отзвук
ваших ночных разговоров
стрательно вам возвращает
и порою вам даже кажется
что луна эта жива –
просто стала чуть молчаливей –
и что всё между вами как раньше –
никто не умирал не страдал и злобы
в себе не затаивал –
ведь у ваших поэтов
такие же бодрые и удалые как тогда голоса:
– вот она
вот она – наша луна
похожая на жёлтое лицо Мао Цзедуна
когда перед ним в тёплые весенние ночи
деревья раскрывают зелёные листочки
как хунвейбины свои цитатники!
– вот она
вот она –
наша самая современная луна –
круглая порнографическая фотография
со сценой группового секса
я так долго молчал
ты же знаешь
как трудно мне было в сумерках
влажными губами находить добрые слова
когда след мёртвой луны блестит
на медленной реке
словно револьвер с последней пулей
в дрожащей руке
когда тучи над плёсом сегодня утром –
опытные психиатры
одетые в белое
по коридору реки они
не спеша выплывают из темноты
переговариваясь на латыни
всплески рыб и диагнозы
озлобленный шелест крыльев голодных птиц
названья лекарств –
они нам – лишённым всех женщин –
также помогут
холки крыс полуночных нежно поглаживать
помогут во лживые слова о любви
больше не верить –
чтобы между деревьев нагих не дать себя обмануть
чтобы между деревьев нагих не дать раздеть себя
догола
и даже в самую тёплую пору всегда надеяться
что Ты
или ты или ты или ты или ты
перелистав пожелтевшие альбомы
давних своих ожиданий
не простишь нам того
что не стали мы на тебя похожи
и суетливых фотографов снова и снова
вышлешь за нами в погоню
и они побегут в маскхалатах неловко
по холмам
о пеньки спотыкаясь
и к вечеру нас окружат
в прибрежных кустах верболоза
– улыбнись нам луна
– улыбнись нам как раньше
– пусть и на этот раз
не станем мы их добычей
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
===========================
Я так довго мовчав
ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли надовкіль — злі назви річок
(колись таких добрих річок!)
що сповільнили ритм свій до ритму лікарень
і хмари на їхньому плесі сьогодні надвечір —
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки вони
відпливають у темряву
перемовляючись по-латинськи
сплески рибин і діагнози
озлоблені вірші
озлоблений колір троянд
назви ліків
що зроблять нас дуже спокійними
серед дерев озлоблених — серед акацій
коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
із рудуватих стручків
і мов зграї сполоханих птиць пролітатиме
високо над нами
щоби місяця беззахисного боляче зранити
назви ліків
що нам допоможуть сьогодні вночі
передсмертні волання місяцеві
вислуховувати розважно
допоможуть нам бачити навіть поезію
в тому як він буде від болю корчитися
в тому як він з останніх сил хрипітиме
— зупиніть їх
спиніть
я ж насправді вмираю
в розквіті сил високо над повільною річкою
я вже сьогодні не в змозі навіть освітити обличчя
тим що мене убивають жартуючи
хто вони?
звідки у них
ця жадоба кривавих розваг?
спробуйте може якось їх розчулити —
привезіть їм «Джоконду»
в куленепробивному ящику
або ж змайструйте для них бляшаного місяця —
хай вони собі поціляють в нього досхочу
кожної неділі
цілими родинами
все стає справжнім лише під осінь
все стає очевидним лише під осінь
коли знову із глибини
з-під коріння старих і напрочуд привітних акацій
кістки Піфагора вигрібає бульдозер
і знову як і щороку об сій порі
стурбовані батьки нахиляються
над його усміхненим черепом
а потім поквапно беруть за руки дітей
і відводять до школи
щоби ті якнайскорше навчилися Геометрії Доброти
хоча кожному із батьків досить добре відомо
що в Геометрії Зла і Добра — однакові правила
і що тихий та хриплуватий голос
старого вчителя з рукавами зашмуляними крейдою
щоосені зовсім заглушує
жовтого і червоного листя
велетенський духовий оркестр
і ось уже втеклі з уроків ще такі лагідні хлопчаки
забавляючись викреслюють циркулем на асфальті
місячне коло — обличчя від злості бліде
а потім лінійку беруть — і вже по прямій
віють холодні вітри зі сходу на захід
і видно тим хлопчикам як відлітає за вітром
душа тендітної дівчинки — їхньої однокласниці
душа котра на темному горищі школи
серед поламаних парт і плетених кошиків
ось уже сорок днів що минули по смерті
все ще старанно готувала уроки
при тьмяному світлі
совиних очей
та сьогодні вітер над дахами містечка
відносить її на захід разом із сторінками
вирваними з підручника Геометрії
разом з вітрячками ясенового насіння
а долом біжить дітвора
кривляючись і вигукуючи образливі слова
і намагаючись вцілити камінням
в знайомий силует що пропливає в повітрі
а вітер відносить її все далі і далі —
тендітну емігрантку з республіки юного тіла
щоб вона собі високо в небі
плавала наввипередки з літаками
разом з душею місяцевою тендітною як і вона
що королівство свого тіла поцятковане чорнотою
також залишила назавжди
котре відтепер лишень відлуння
ваших нічних балачок
повертатиме справно
так що іноді вам навіть буде здаватися
ніби місяць отой живий —
просто став дещо мовчазнішим
і що все поміж вами так як і було віддавна —
що ніхто не вмирав не страждав злоби
в собі не затаював —
адже у ваших поетів
такі ж бадьорі такі ж зухвалі як і колись голоси:
— ось він
ось він — наш місяць
що схожий на жовте обличчя Мао Дзедуна
коли перед ним у теплі весняні ночі
дерева розкривають зелені листочки
як хунвейбіни свої цитатники!
— ось він
ось він —
наш найсучасніший місяць —
кругла порнографічна фотографія
що зображає сцену із групового сексу
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш
як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли слід од мертвого місяця блищить
на повільній ріці
як револьвер з останньою кулею у тремтячій руці
коли хмари на її плесі сьогодні над ранком
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки
вони повагом випливають із темряви
перемовляючись по-латинськи
сплески рибин і діагнози
шелестіння озлоблене крил у голодних птахів
назви ліків
що нам — всіх жінок позбавленим — допоможуть також
холки щурів опівнічних ніжно погладжувати
допоможуть в облудні слова про любов
більш ніколи не вірити —
щоб між голих дерев не дати себе ошукати
щоб між голих дерев не дати себе догола роздягти
і навіть пори наитеплішої завжди сподіватись що Ти
або ти або ти або ти або ти
давніх своїх сподівань погортавши пожовклі альбоми
не пробачиш нам того
що на тебе не стали ми схожими
і метушливих фотографів знову і знову
розішлеш вслід за нами в погоню
вони в маскувальних халатах побіжать
по узвишші незграбно
спотикаючись об пеньки
вони нас надвечір оточать
в прибережних кущах верболозу
– посміхайсь до нас місяцю!
– посміхайся до нас як колись!
– нехай і на сей раз
вони в нас не вполюють нічого
