Одного разу, після ночі, сповненної коханням,
Коли я знесилений твоїми ласками лежав із пустим поглядом,
Ти піднесла своє обличчя до мого і
Спитала: "Якого кольору мої очі?"
Я так нічого і не відповів.
Я все думав про це, навіть коли ти заснула.
І я все ще продовжував думати про це,
Навіть коли ти пішла, забравши усі свої речі
(І прихопивши трохи моїх),
Кинувши на прощання пару образливих слів.
А я ото все лежав і думав,
Якого ж очі кольору твої?
Може вони як волошкове поле,
Безкрайнє, повне чистоти й довіри,
Що простирається до небосхилу
І далі.
А може, вони як саме небо,
Весняне, з легкими хмаринками,
Безмежне й вічне,
Як саме життя.
Так думав я.
А потім я побачив Чорне море
І зрозумів - то є твій колір.
Безжалісно холодний
Із сірководнем
та відходами на дні.
