А ти вже геть не на першому місці, знаєш?
Тебе витіснили зовсім чужі непотрібні люди.
Хоча, я і досі переживаю чи вчасно ти засинаєш.
Хоча, я і досі... Злюсь на думки-іуди.
Мені вже геть не має боліти твоє похмілля,
Й не має пекти твоя вранішня кава з димом.
Ти-моє найнестерпніше божевілля,
Що раніше було моїм найсолодшим дивом.
Я би мала забути твої надприємні дотики,
І вже не хвилюватись за досить часті відрядження.
Замість цього пускаю по нервам дротики
І покірно чекаю своєї доби Відродження.
Мені варто було зневажити твої рими,
І слова, від яких і досі, згадавши, хмілію.
І зпаскудити брудом всі твої сніжні зими.
Може й варто. Та вибач. Я щось не вмію.
