Кого боїшся ти на вулиці зустріти?
В кому жиє твоя любов? Твій сум?
і від питання легко так ніяковіти,
в тобі це є. Ти знов в полоні дум.
А я повторюю своє питання:
Кого боїшся ти на вулиці зустріти?
Хвилина вже пройшла, тихо - кохання.
Із уст твоїх зуміло ввись злетіти.
Його. Кого в нічні млі виглядаю.
Її. Що поруч нього та не я.
Себе у ній мов в дзеркалі впізнаю
зовні похожі...
але не душа.
Одна-єдина, що в мені горить
та іскра за яку кохав.
Колись зможу я тебе простить
за ту любов, яку ти проміняв
на щастя з іншою, мить швидкоплинну
сказав мені ти сильна й не моя.
Зупинилось серце, що билось нестримно,
ти не побачив як з очей бігла сльоза.
Ти не відчув як щось в душі зламалось.
Бокал розбився, колись наповнений теплом.
Я сильна?.. ні, я лиш одна зосталась,
а навкруги уже все снігом замело.
Я не відчула як тихо замерзала,
а холод серце пеленою огортав
тоді зрозуміла, що не знала -
межі кохання, що ти не пізнав.
Ти не зумів чомусь в мені відкрити
той світ, що був створений для нас
і погляд, що міг душу розпалити
все втрачене нехай забере час!
Як замки із піску море змиває
хай і моя любов потоне серед хвиль.
тепер іншу до себе пригортаєш
із часом стихне в грудях і мій біль.
....Кого боїшся ти на вулиці зустріти?
Зарум'янюся знов, а відповідь проста
він поруч бачите один у світі
мій саме той, і я для нього саме та.