Давай почнемо жити без думок,
Гнітючих ранком ,ввечері прозорих.
Давай забудемо гудок ,
Коли кричать на місто все перони.
Розлуки чашу випивши до дна,
Ми пізнаєм Платона діалоги,
І доливаючи собі вина ,
Ми як завжди філософи.
Збиваючи пороги...
Несеться вітер крізь гілки,
Крізь марення.
Серпанок- ранок...
Хоч так хотілося прийти,
піймати промінь павутянок.
В розлуці днів,на самоті
Мене ти згадуй,забувай реальне.
Ти мій Зевес в пригоді днів,
Ти на олімпі горлиць і панянок.
