Сидиш і думаєш над тим, як же було добре втекти на волю. Відчути, як вітер тебе огортає, підносить високо в небо і несе по красивим, живим та справжнім просторам. Ходити босоніж по траві, яка назбирала в собі краплі від ранкового дощу, усміхатись тому, що живеш, відчувати поєднання з природою. Спостерігати за тим, як живуть тварини, вдивлятись в глибину лісу і помічати дрібні елементи, які потім переростають в щось більше. Споглядати на нічне небо, де радо розкинувся бал з мільярдами зірок, які немов зплелись в одне ціле і танцють вальс.
Хочетсья втекти від гнітючої атмосфери міста, забути електроніку дома і...насолодитись свободою дій. Мандрувати різними місцями, дивитись на інші звичаї, народи, які не попали під вплив магнітних змін. Відчути на собі всю важкість та в одночас справжність життя. Просто накинути рюкзак і піти в напрямку сонця. Втекти, щоб віднайти себе, свої думки та змогу піти правильним шляхом.
Стати частинкою світу. Дитиною сонця.