Коли немає сил іти вперед,
І дихається волею так тяжко,
Ти сам не свій, немов якийсь предмет.
Не хочеться нічого і нізащо.
Собі найгіршим ворогом ти став,
І найлютішим катом, і маніяком.
Цей новий день, його ти так чекав,
Щоб познущатись з себе, щоб поплакать.
Не радий ти ні сонцю, ні дощу.
Обридло навіть тво́є власне тіло.
Пролинув сміх, та ти його не чув,
Не чути радість то є звичне діло.
Сам закувавсь в кайдани самоти,
Доходячи дщо крайнощів безумства.
Під тиском стін і гнітом суєти
Ти пожинаєш голки вільнодумства.
Ти злишся зараз, але це мине.
І завтра, як прокинешся ти сміло,
Подивишся навкруг – то все пусте,
І будеш гаяти свій час уміло.
І друзям ти подзвониш залюбки,
Але ніхто не буде брати трубку.
Вслухаючись в однакові гудки,
Ти будеш розуміти – це наука.
Нікому не потрібен голос твій,
Ти сам, тебе давно забули.
Їх імена, немов п’янкий настій.
Твоє ж вони як наче і не чули.
Бо в світі є закон лише один –
Ти сам за себе, будеш його слухать,
Не будеш рвати душу на шматки,
І затикати ними собі вуха.
Ти сам один, змирися уже з цим.
Інакше будеш плакати постійно.
Помреш один, і бідний і дурний,
Не доробивши ні одного діла..
Ти злишся зараз, але це мене.
І завтра, як прокинешся ти сміло
Подивишся навкруг – то все пусте.
І знову гаятимеш час уміло.
сліз????
