Небо високе, поруч тьми тремтіння...
Місяць поблідлий з неба задивився,
В дзеркалі воднім сріблясто відбився,
Ниви янтарні освітив промінням...
Морок на води й долини розлився,
Саваном болотні вкутав сплетіння,
Срібним покровом вкрив лісні склепіння...
В лісі нічному привид появився,
І віковічні сосни піднебесні,
І дуби столітні тихо дрімають,
В місяця блиску срібляться росою...
В поволоці ночі чари чудесні,
Ангели марень на землю злітають –
Гоять недужих вічною красою.
Edward Słoński (syn)
O zmroku
Niebo nade mną, wkoło mnie zmrok szary...
Z nieba księżyca patrzy twarz wybladła
Na przeźroczyste srebrnych wód zwierciadła,
Na złotych łanów drzemiące obszary...
Mgła na doliny i na wody spadła,
Całunem błotne zakryła wiszary,
Srebrną oponą zakryła las stary...
Po lesie nocne snują się widziadła,
I stuwiekowe niebotyczne sosny
I stuwiekowe dęby cicho drzemią,
W blaskach księżyca błyszczą srebrną rosą...
W nocnych oparach powstaje czar wiosny,
Anioły marzeń lecą ponad ziemią
I bolejącym ukojenie niosą.
