бо насправді кожен рокер мріє бути рокером
відпускати волосся, як птахів з кліток
тавруватись татуюваннями, аби в моргу легше було розпізнати
тепер-бо багато вмирають від передозу
я рокер і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не жив
якщо не знаєш як це – стояти над стотисячним натовпом, як Христос
здіймати руки до неба
і чути як вони моляться на тебе забиваючи тобі місце в Раю
попри всі дрібні грішки і дві-три судимості
і вібрувати музикою, як від Паркінсона
не те, що ці шмаркачі-піаністи, трясця їх матері
тільки й триматись за спідниці і цмулити вино
замість віскі
я піаніст і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не дихав
якщо не знаєш, як це – зривати оплески залів
наповнених імператорськими пінгвінами
безсоромно цілувати чужих жінок за кулісами
викидати тонни квітів на смітник просто тому, що їх забагато
пожинати захоплення й в'язати його у соковиті стоги
стогнати від болю й помирати кожного разу
сідаючи за рояль
не те, що ці неприкаянці-художники, трясця їх матері
тільки й тринькати гроші на фарби й ляпати будь-де
називаючи мазанину мистецтвом
і помирати як бомж
я художник і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ніколи не торкався
якщо не знаєш, як це – заплющувати очі й бачити минуле
слухати шум крові в своїх передпліччях
розмальовувати слова, дотики, мрії
доводити до сліз поєднанням двох штрихів
вдихати густий запах масляних фарб й занурювати руки в розчинник по лікті
спати з молоденькими моделями
малювати портрети в маршрутках
вдягатись як бомж, поводитись як заманеться
чути, як позаду навшпиньках ступає вічність
і цілує кожен твій крок
не те, що ці пройдисвіти-поети, трясця їх матері
тільки й заливатись випивкою курити до півсмерті
ліпити докупи слова без змісту без сенсу без мети
просто ліпити собі як будиночки з піску
а потім напинати мотузки як вітрила рибальських човнів
і повисати на них
як вишні
я поет і я безсмертний – казав,
що ти знаєш про смак життя, якщо ти ніколи не слухав
якщо не знаєш, як це – відчувати як всередині тебе хрипло дихає риба
сахатися рухів її хвоста
проростати руками в землю, як в небо – електростанції
стріляти у вічність, що йде позад тебе
тікати від неї, пручатись
бо все, що вартує у цьому світі – це свобода,
бо риби люблять свободу,
вгризаються в шкіру зсередини твердими губами
і просяться на волю
крізь наскрізну дірку в твоїй голові
я Бог і я замахався лишатись аутсайдером
писати їм галімі і геніальні тексти
напинати їх серця як простирадла хмар
збурювати їх кров як застояні води калюжі
освічувати їм шлях – ніби нашіптувати глухому
«двічі направо, а тоді ліворуч»
а тоді лаятись, що цей бовдур пішов прямо і гепнувся просто в пекло
я замахався вкладати зміст в пісні, якими вони заробляють на «щоб не здохнути»
бо вони сплощують його спріснюють стишують
і виходить, що то вже не я їх веду, а мене
часом я думаю – хто створив мене, і чому він не створив мене рокером?
я би ковтнув динаміт і поглушив би всю рибу в легенях
я б стер усі кольори, аби квіти втратили сенс
я б розладнав останній бісів рояль
аби лиш стояти, як Христос
і слухати, як вони моляться твоїми піснями
і пересохлими губами шепочуть твоє ім'я
і зірваними гортанями ковтають твої жести – казав,
йшов на найближчу хмару й напивався,
курив до психозу, ковтав дим легенями,
плакав, чухав наколку під лопаткою
і як перебиту лапу перев’язував сірі дреди
бо насправді кожен рокер мріє бути рокером
9.8.2015р,
Львів.
