– Як тебе звати, скажи мені, як тебе звати?
– Зви мене Музою, зви мене Вірою, зви мене Манною.
Я перетворюсь на божевілля, прокляття;
Не чинитимеш опору, можеш лише конати.
Зви мене Музою, що довгі ночі липневі
Як дешевий сатин роздере і поділить навпіл.
Зви мене Вірою, що оселилася в плеврі
І ніколи, нізащо не згодна її покидати.
Зви мене Манною, зви мене Манною, чуєш?!
Даром з небес, кісткою для собаки.
Зви мене так, щоби з тріском падали мури,
Так, як підсудного кат викликає до страти.
– Що тобі треба, скажи мені, що тобі треба?
– Треба вогню, треба морфію, треба віршів.
Я розстріляю усе ґрунтовне і певне.
Я знищу тебе – подумаєш, будуть інші.
Мені треба вогню, щоби влити тобі у вени –
Палахкого, терпкого, міцного, смертельно отруйного.
Мені морфію треба, щоб сни нестерпно шалені
Щоночі свідомість дірявили жахом, як кулями.
Мені треба віршів, мені треба віршів, ти чуєш?!
У тиші, у криках, у відчаї олов’яному.
Мені треба знати, що ти у строфах шахруєш,
Щоби раз на узбіччі покинути – кволого й п’яного.
– Звідки ти знаєш мене, скажи мені, звідки ти знаєш?
– Знаю від Бога, знаю від чорта, знаю від ворона.
Я оберну те, в що ти віриш, на те, що ненавидиш.
Ти й не помітиш, як сам собі станеш ворогом.
Знаю від Бога – колись Він тебе відрікся
І кинув мені – на, не ридай, пограйся.
Знаю від чорта – ми нищили обеліски
У твоїй голові, коли він і туди прокрався.
Знаю від ворона, знаю від ворона, чуєш?!
Він носив твою смерть на крилі і торкався тричі.
Він казав, ти ревнуєш, ти безпідставно ревнуєш,
І огорнув твою смерть гнівом, страхом і відчаєм.
Я уб'ю тебе; ти готовий, скажи, ти готовий вмирати?..
Замикати на мені реальність, вічність, полуди?..
Сеанс закінчився. Лялько, вкладайся спати.
Я клацну пальцями, і ти усе забудеш.
16.7.2015р,
Львів.
ID:
602329
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.08.2015 21:50:04
© дата внесення змiн: 26.08.2015 21:50:04
автор: Лань.
Вкажіть причину вашої скарги
|
реальність і вічність... 
