Коли запитують, - "навіщо ти живеш?", Завжди знаходжу тільки одну відповідь, - "я ще не встигла закінчити одну велику справу." І прикро те, що взагалі-то не брешу, дійсно не закінчила, а тільки біда в тому, що і не знаю з якого боку її починати. Ось така забавна і зациклена оказія.
А по суті своїй, все простіше простого. Зловив мету (хай і не найглобальнішу), запам'ятав її, і прямим ходом до вищезгаданої, але фокусуючись на малій частині рішення задачі. Іншими словами, не намагатися роззявити рот так, щоб цілком і повністю цього колоса заковтнути. У деяких звичайно виходить і єдиним ривком, але 99% просто лопаються і розлітаються різнокольоровими гумовими клаптями.
А мені все хочеться бути такою прозорою призмою, що промінь світла любовно на весь колірний спектр розсіює. Тільки обов'язково бути реверсивною версією цієї призми. Тобто взяти всі свої почуття, всі ці канали, по яких втікає вся інформація про навколишнє... Схопити ці різнобарвні нитки і сплести один товстий канат, тримаючись за який, тільки-то і можна дістатися до тієї самої далекої, але дуже важливої Мети.
І зробити це можна одним лише способом. Постійно творити. Постійно. Творити.
