Я буду вище, аніж Бог,
У теплім зареві простору.
Торкнусь до сонця, і Сварог
Мені повіє в путь-дорогу.
Злечу я вище – понад дощ.
Умившись першою росою,
Зірву я квітку, що за грош
Купить не зможу в сніг весною.
Оця ромашка – білий рай.
Невинність вип’ю аж до дна.
В очах світає небокрай,
І райдуга в душі світа.
Пірну я вище, аніж доля,
Аби засіять небо сміхом.
Мені назустріч – вільна воля,
Я вбережу її від лиха.
Я буду далі, ніж життя.
Моє безсмертя воскресає.
І вище моря верб гілля
Полоще сльози вже востаннє.
Я буду вище, ніж Господь –
Мені даровано кохання!
На жовтий німб подув Сварог,
Щоб закипіла в жилах кров,
Щоб я пішла в нове світання.