Пальці плавно сковзили по клавішам, за спиною чулись похвальні вздохи і поплескування, а Віра просто отримувала задоволення. І чекала. Чекала тої години, коли відкриються двері, задзеленчить звоник, вона відчує запах знайомого парфума, голос відсунутого старезного крісла в кутку,за столиком на двох. Він прийшов, як завжди, рівно в 9:00, ні хвилиною пізніше. Дівчиназакінчує мелодію, повертається до гостей, отримує порцію оплесків та йде, йде в напрямку до нього. Він як завжди посміхається, простягає їй філіжанку кави, та вона вип'є з його, не з своєї ж. Таке очікуване привіт і найніжніший поцілунок, найочікуваніший.
- Як ти, сонце? - ласка спитав Ден.
- Найщасливіша в світі. - відповіла Віра.
- На ці слова я чекав цілий божий день.
Вони допивали каву, і дівчина знов поверталась на своє робоче місце. А він сидів і сумирно чекав зариття. Насолоджувався її грою, її грацією, за фортепіано вона була справжньою, такою, що рвало дах.
Вони йшли по парку, нарешті почалось літо. Віра обожнювала його і все, що з ним зв'язано ( тут про літо говориться, а може і про Дена, виберіть самі).
- Ти не змерзла?
- Ні, зовсім ні, це ж літо. Одна думка про те, що воно вже почалось, зіріває мене.
- Ти в мене безнадійний романтик. - посміхався Ден.
- А ти в мене ні. Ми ідеальна пара. Може ти хоч раз зайдеш до мене в гості? Ти ще ні разу не бачив, як і де я живу. - благально подивилась на нього дівчина.
- Перестань дивитись на мене, як кіт зі Шрека.
- Сьогодні ти не віджартуєшся від мене. Все, ми подумали і я вирішила: ми йдем пити чай і ти нарешті познайомишся з моїми друзями. - оголосила Віра.
- Ну добре,добре, пішли. Але давай зайдем в магазин. Не йти в гості з пустими руками. - здався на милість Ден.
-Ось тут я живу, заходь. зараз я тебе зі всіма познайомлю. - заштовхувала його в кватиру. - Дивіться, кого я вам привела, це мій Ден. А це Манька і ...Ігор?!
Запала тиша. Ігор лежав і спокійно курив на ліжку, а Манька в одній майці бігала по кімнаті і не знала, за що вхопитись.
- А ми тут, ми тут.... фільм дивились. А Ігор на себе банку варення вилив, прикинь, от я і попрала всі його речі, а в нас його розміру нічого нема. от і він приляг під ковдру, прикинь, так смішно все виглядає, і мої пояснення, напевно, смішні.
- Тобі личить майка Ігора. - випалила Віра і вибігла з квартири. Невже це правда? І це не сон? Манька і Ігор? Як він міг? А вона? Ми ж разом від першого курсу, троє, він ж мій найкращий друг, мені ж боляче. Він мій друг..він мій...
- Віро, сонце! - почула дівчина за спиною, і навіть, не зрозуміла, як опинилась вже посеред парку.Це був Ден. Він біг за нею від гуртожитку.
- Ей, мала, що сталось? Подумаєш, застукала друзів разом, тут ж немає нічого такого. Ти чого? Перестань плакати. - заспокоював Ден.
І справді, з її очей лився струмок сліз, і вона не могла зупинитись. Їй хотілось сховатись, зникнути, забутись. Віра не могла зрозуміти, чому так як і Ден. Вони так і стояли, обнявшись, посеред парку. Ден думав, що в неї просто шок. А Віра? Віра так і не змогла себе зрозуміти, поки що, їй це було не підсилу.
ID:
611260
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.10.2015 19:38:59
© дата внесення змiн: 22.01.2016 23:34:58
автор: Finding Myself
Вкажіть причину вашої скарги
|
