На жаль, живим не вистача життя
Любити тих, кого забрали зорі.
Часу назад немає вороття
І очі випекли вже сльози з горя.
Усі, хто відлетіли вже від нас,
У пам’яті залишились, як спогад.
А ми до нього ринем повсякчас,
Шукаючи пораду чи то сповідь.
Невтомний біль, який живе у нас,
Допоки серце наше невгамовне,
Як контрабасом, виграває джаз,
Історії нагадує духовні.
Як свічка гасне – і згаса життя,
Не може повернутися учора.
Пригадуючи сльози каяття,
Не можна увімкнути на повтори.
Та скільки там відміряно – живіть.
Живіть і пам’ятайте тих, хто вмерли,
Бо в серці і в душі вони повік,
Ніхто цей спогад не посміє стерти.