Всю безглуздість цих дотиків містить одна ситуація
Всю безглуздість цих дотиків містить одна ситуація.
Ще тоді, десь між квітнем і травнем п'ятнадцятого,
ти дивився крізь очі й казав: «Коли я помиратиму,
коли тіло моє розлетиться на атоми,
матами
мене вимагатимуть стратити,
останнє бажання я шепотітиму здавлено –
припини цю одвічну каторгу,
не називай мене "братиком"».
А я кажу: «Збийся, братику».
Я знаю, що це тебе бісить, тому й постійно повторюю.
Це так нелогічно, а ти ж в нас любитель логіки.
Здається, єдина можливість лишитись тобі невідмоленою.
Здається, єдиний шанс лишатись нескореною.
Наші зболені сповіді досі тремтять у мені, застрягши кулями.
ми на диво необережно поводились з зброєю,
ми лягали у ліжко з ножами в зубах і дулами
десь під лопатками, вміло їх переховуючи.
Ти на площах вірші читав – я знайомилась із безхатьками.
Ти ходив в філармонію – я закидалась цигарками.
Ти зривався й курив – я на зло тобі кидала,
з силою
перегризаючи фільтри «Прими» і
видаляла контакти бариги,
щоб більше ніколи не брати колу і цигарок з-за кордону
пальоних.
Так ніхто не кричав, як ти, коли мовчки дивився в очі.
Твій знесилений погляд – мільйон голок під нігті; охоче
переймаю цю гру – дивись, ну, дивись, це дійсно корида,
я казала – за гороскопом я риба,
але за східним – бик.
Бий
в барабани, вбирайся в червоне,
я не злякаюсь, я вже готова,
в мене роками гострена зброя –
лиш ворухнись, і я поруч з тобою
підірвусь, як динаміт.
До біса усю твою прокрастинацію –
впивайся до чортиків, провокуй деградацію,
молися на мене, за мене; напевне,
молитва – єдине між нами певне.
Я теж молюся за тебе, як рахую кулі між ребер.
Вся безглуздість цих дотиків ніжна й доводить до опіків.
Запасаймося противірусними й антибіотиками,
наша маленька чума переносить усі дистанції.
Зайцями
розбігаймось по різних вагонах обмерзлими пальцями,
вмикаймо уяву для шліфування ненависті.
Обом нам в почуттях вистачить сили зізнатися,
Не вистачить жодному слабкості їм піддатися.
9.10.2015р,
Львів.