Скільки можна носити в кишенях
Мою засмальцьовану душу?
Ти не вартий ні краплі, ні жмені
Моєї солоні суші.
Скільки можна у застібки гратись?
Мені шкіра у фарбу синіє.
Таких треба саджати за ґрати,
Хто людиною бути не вміє!
Я не хочу в твоєму обличчі
Бачити щось найтепліше і рідне.
Я тобі відкриваюсь у вічі,
А ти зиркаєш оком під спіднє!
Сядь отам на стілець і залишся
Лікувати усі хворі речі.
Я далеко від твого підніжжя.
В тебе день, а у мене вже вечір.
Досить лити словами про тіло,
Вилий хоч своє "я" під дощем.
Ще ніколи отак не кортіло
Тебе вбити й накрити плащем.
Зіпсувати весь чай - і в смітник!
Зажувати образою втіху.
Ти так бути і жити вже звик.
"Нас" не було й не буде. От лихо.
