В наш дім постукала Зима,
червонощока і огрядна,
сказала: "Я прийшла сама.
Впустіть погрітись, буду гарна!"
Відкрили двері ми навсті́ж -
ледь протиснулась несміливо....
А з-під подолу враз, хутчіш!
Посипались всі злющі Сили:
прудка Хурделиця вертлява
і Іній, сивий від гризот;
щоката Заметіль, цікава -
надута - снігу ж повен рот!
Мороз такий худий, колючий
ще й з бородою із вітрів:
Північний тут і ще Пекучий,
Січневий і з Кінця Світів -
продули на́скрізь всі куточки,
сягнули і під теплу піч,
розняли Затишок в торочки,
впустили ще й холодну Ніч!
Зима ж (ця тітка добродушна)
засумувала: "Ох, біда!"
Зітхнула з розпачем так скрушно:
"Нема мені тепла, нема..."
Не розгубились з сином ми -
роздули вогник із вуглин
й вінок в косу Зимі вплели
з веселих іскорок-жарин:
"Тримай ось, Зимонько, не бійся!
Коли замерзнеш від вітрів -
трусни́ волоссям і укрийся
теплом казок із наших снів."