Дуже часто мене запитують, чому я почала спілкуватись українською мовою? І тут я, схиливши голову, замислилась: «А й справді, чому?» Чому ми зараз НЕ спілкуємося українською мовою, не пишемо нею, не думаємо, не розповідаємо про неї нікому?
На мою думку, ми робимо величезну помилку, забуваючи і гублячи нашу мову. Особисто я, народилась у місті, де українська мова майже не вживається. Але це не зупинило мене прийняти її і помістити у своєму серці. Я просто прийняла рішення, хоча цього, відверто кажучи, було замало. Додала до цього трохи рішучості, сили, любові і приправила це все українською поезією. І не важливо, з якого ти міста, думай, спілкуйся, мрій українською, і нехай увесь світ буде проти тебе!
Наші прадіди віддали своє життя за те, щоб ми мали змогу називатися українцями. А нам залишається просто взяти і відкинути слово наших предків, яке народжувалось, удосконалювалось і поширювалось по усій українській землі. Не можемо зробити найелементарнішого – розмовляти українською і зробити її тим, без чого не зможемо обійтися. Не просто вивчати її у школі чи в університеті, а спілкуватися. І кожного дня не існувати, а проживати його гідно, як справжній українець!
Народе, нам випав такий унікальний шанс народитися у найпрекраснішій країні і розмовляти однією з найкрасивіших мов у світі! Так не проґавте цю можливість!