- Заграй мені, скрипалю, гарну пісню,
Щоб серденько співало на півсвіту.
Якби хто знав, як же навколо тісно!
Так вирватися хочу, як з магніту.
- Ти грай, скрипалю, щоб затанцювати!
Щоби забути все - аж до крайнеба.
На межі розуму тепер балансувати -
Оце моя запекліша потреба.
- Скрипалю грай! Чого ж ти зупинився?
Що ж ти мовчиш? До кого ми звертати?
Скрипаль, піднявши очі, подивився,
Та й кинув свою скрипку у багаття.
- Той біль душі сховати неможливо,
Ні піснею, ні танцем, ні віршами, -
Сказав скрипаль. І сталося те диво,
Немов дитяча казочка від мами.
Коли у серце завітала сива втома,
І пальці смутку вп’ялися в горлянку,
На допомогу прийде ясний розум,
Й покаже радість раннього світанку.