Дві години поспіль лікар шкіру шиє,
Вже вдев'яте хлопець в нього на столі.
Ось стежок останній закінчив на шиї...
Як отой хлопчина вижив взагалі?
Скільки тих уламків було - незліченно,
Клятого заліза скільки ж було в нім!
Гоїться потроху згадкою страшенна
Шрамо-вишиванка на тілі живім.
На грудях та стегнах поле "гіацинтів"-
Спалахами квітнуть синії вогні.
Гронами "акацій" плечі оповиті
Й пелюстки скидають нижче по спині.
Шрами! Шрами! Шрами! Мовчки плаче мати,
А душі нестерпно хочеться спитать:
" Щоб ту вбивчу зброю, квітами назвати,
То яку ж уяву людям треба мать?"
Доторкнувшись шрамів, дівчина шепоче:
" Не сумуй, мій любий, вишию тобі
Мирними квітками я нову сорочку,
Що сховає квіти, сіяні в війні!"
Скільки ж вишиванок на тілах солдатських
Залишить на згадку клята ця війна?
За стежок за кожен, що на тілі братськім,
Неодмінно ворог відповість сповна!
Козак Наталія
Наталочко, не можу тебе знову не подякувати за твою душу і серце, які вміють так відтворити біль і надію, розпач і кохання в нашому жорстокому сьгоденні.МОЛОДЕЦЬ!!!
Ниагара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олю, спасибі. За те, що чуєш, за те, що розумієш, за те , що відчуваєш так само!
Заходьте, послухайте мою"Мамину вишиванку". 
